Три жінки – три долі

Вони різні, та об’єднує їх одне: всі мешкають у мальовничому селі Вербовому, а працюють у Вербівській ЗОШ.

Завжди усміхнена, привітна Валентина Олексіївна Кравченко, наче магнітом притягує до себе людей. Її знають всі: і діти, і старі. Працювала дояркою, вихователькою дитячого садка, завідуючою сільським Будинком культури, а зараз завідує шкільним господарством. Затишне подвір’я Валентини ранньою весною буяє різноцвіттям тюльпанів, а влітку трояндами, ліліями, мальвами. За всім встигає доглянути, всім, якщо треба, допомогти. Смачні поминальні борщі та ароматні весільні котлети… Скільки в своєму житті прокуховарила, мабуть, точно не знає. Люблять діти та внуки її вареники і страшенно смачні пиріжки. Бабусин двір оживає влітку. П’ятеро онуків обожнюють, коли бабуся Валя балує їх чимось смачненьким, і самі залюбки їй допомагають.

А зимовими вечорами вона вишиває хрестиком рушники і картини. Її рушник і зараз в районному краєзнавчому музеї на видному місці. А ще жінка любить співати. Від природи має дуже гарний голос.

Кажуть: життя прожити – не поле перейти. Олексіївна оптимістка, молодші від неї жінки беруть з неї приклад – бажання жити в красі квітів, бачити своїх рідних щасливими.

Напередодні 65-річного ювілею многії Вам літа, Валентина Олексіївна, щоб довго радували рідних своєю посмішкою, здоров’я і оптимізму.

Чужих дітей для неї не буває

На початку 80-х у сільську школу на Пологівщині приїхала молода вчителька. Вона тільки-но закінчила Житомирський педінститут, відвідала в Польщі дідуся – і поїхала на зустріч своїй долі. Почала вчителювати: спокійна, рідко коли підвищувала голос, чесна та принципова, вона швидко прижилася в колективі. Вже скоро потрапила Людмила в поле зору місцевих женихів. Невдовзі вийшла заміж за Василя, народила йому чотирьох синочків і лапочку донечку. Зовні спокійна, миловидна, вона раділа своїм діткам. Ніхто так і не знає, як їй було важко. Вдома діти, чоловік, господарство, а в школі – 16 років на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Одного дня прийшла і сказала: “Вибач, більше не можу. Шукай заміну.” Нервове виснаження. Хто працював на цій посаді, знає, що стоїть за щоденними розкладами і звітами. Підросли її діти. Всі п’ятеро вивчилися, працюють. майже в усіх свої сім’ї. Васько лише холостякує. Зараз в родині чекають у гості доньку Катю з Криму та на поповнення. Троє діток має з’явитися на світ у синів – і буде продовжений рід Шкодів.

За родинним столом зберуться сини і невістки, донька із зятем, щоб привітати матусю з присвоєнням почесного звання “Мати-героїня”.

Йде сільською вулицею тендітна, ще молода, енергійна жінка Людмила Михайлівна Шкода. Тут її доля: родина, школа. А що ще треба жінці для щастя? Та ж у неї призначення: любити своїх і чужих дітей, хоча, насправді, чужих дітей для неї не буває.

Сильна духом

Валентині Михайлівні Сердюк перевалило за 70, з них більше 15 років прикована хворобою до ліжка. Доля обділила її, не давши своєї родини. Та довелося виховувати, як рідних, двох племінничок – Таню і Оленку, які рано втратили матір. Тьотя Валя віддавала їм всю свою нерозтрачену любов. І зараз, коли залишилися з братом удвох, чекають з нетерпінням дівчат у гості. Іскорки в очах, як ранкові промені сонця, зігрівають всіх, хто знає Валентину Михайлівну Сердюк. Почуття гумору не кидає її і в тяжкі хвилини, і тоді, коли на порозі з’являються подруги. А двері для них тут завжди відкриті. В дні народження з хати лине жартівлива пісня, чути гомін. А коли все стихає, жінка часто задає собі питання, чому так склалося саме в неї? І не знаходить відповіді. Про таких кажуть: “Сильні духом”.

P.S. Я щаслива тим, що поряд зі мною живуть такі жінки, в яких своє щастя, своя правда, своя доля.

Л.Сковородка, директор Вербівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Джерело: Пологівські вісті