Рай для онуків

Чомусь так склалося, що до Вербового у творче відрядження потрапляємо нечасто. Цього літа пощастило побувати і там.

Привітні вербівці радо спілкувалися, але фотографуватися геть не бажали. Дуже скромні люди! А скільки гарних квітників і садків у їхніх подвір’ях! Так хотілося всю оту красу нашим читачам показати і розповісти про вербівських господинь, які її створили, як люблять свої квіти і деревця, доглядають за ними.

Вулиця, де живуть двоє

Безкінечності ніхто уявити не може, а край можна побачити. Наприклад, край села. Це може бути околиця з одиноким деревом, як межевим знаком, чи остання вулиця, за якою постають степові далі. І так бентежно на серці, що все колись закінчується… З часом велике стає малим, а то й розчиняється зовсім. Руйнуються споруди. Змінюється, аж до невпізнанності, рельєф. Зникають у інших світах люди – невблаганна стріла. Часу летить у своєму вічному польоті.