ЯК ЖАЙВОРОНКА СПІВ

Сьогодні  30  січня  пам`ятна  дата,  мабуть  для  кожного  вербівця, який  хоча б раз,  чув славетне  ім`я  нашого  поета- земляка - Василя  Андрійовича  Лісняка.  

110  років  тому засяяла  зірочка співця таврійського  степу. 
Тож і ми ранок цього дня провели в гамірній та веселій компанії , які  завітали до сільської  бібліотеки. Гостями та присутніми на вогнику - пам`яті  були присутні -  сільський  голова Кравченко Л.М., голова спілки  ветеранів Хвостик П.С., учні Вербівської ЗОШ та  жителі с.Вербове. 

 Народився Василь Андрійович Лісняк 30 (17) січня 1908 року в селі Вербовому Пологівського району Запорізької області у селянській сім'ї. Виріс серед трудового люду. Працюючи в полі, навчився слухати дихання свіжозораної ріллі, думи достигаючого колосся, серенади степових цвіркунів, музику чистої блакиті... Займався самоосвітою, захоплювався малюванням. У 1932 році закінчив робітфак при Київському художньому інституті. Того ж року в журналі "Глобус" з'явився перший вірш В.Лісняка. Називався він "Ранок" і славив хліборобів, рідний степ, мелодію зерна... Ця тема згодом стала головною, наскрізною в творчості поета.

З 1933 року В. Лісняк на газетній роботі. За ранком прийшов творчий день - вірші поета все частіше й частіше з'являлися в тому ж "Глобусі", а також у журналах "Всесвіт", "Зоря", "Радянська література" та ін. Вони дихали закоханістю поета в запорізький степ, в його чари і щедроти, мелодії і запахи.  На жаль, невдовзі розпанахалося мирне небо - і В. Лісняку довелося  опановувати сувору грамоту війни.

На фронті В. Лісняк з 1941 року. Того ж року у бою під Красноградом на Харківщині був поранений. Після шпиталю служив писарем у військових частинах в Астрахані та Сталінграді. З 1943 року - топообчислювач в артилерійському полку. З червня 1944 року працює в редакції дивізійної газети 1-го Українського фронту "За Родину". Поет брав участь у визволенні Кракова, Домбровського вугільного басейну, в розгромі ворожого угруповання під Бреслау. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю "За перемогу над Німеччиною..." З 1944 року В.Лісняк - член Спілки письменників України.  Оптимізм  у поезії В. Лісняка переважає. Віра ж у перемогу, якою дихають майже всі твори й листи поета, не може не вражати. Ще 1942-й рік, а боєць Лісняк мріє про час, коли "Повіє вітер на роздолля, попросить плуга переліг". Ще 1942-й, а поет-воїн вже бачить ту мить, коли він поквитається з лютими ворогами: 

В  серці  біль……..Я  хотів би  не  жити –

Твоя  смерть  непомірно  тяжка,

Та  грабують  Вітчизну  бандити.

Під  гарчання  свого  ватажка.

Над  твоєю  могилою , сину,

Я  клянусь:  відомщу  ворогам!

Я  стрілятиму  їм  навіть  в  спину –

Утекти,  врятуватись  не  дам.

Вип`ють  власної  крові  убивці,

Їм, осудженим  людством,  не  жить.

Як  ударять  по  них  блискавиці,

То  лиш  попіл  навкруг  полетить !

"Ліснякова фронтова лірика - одна з прекрасних сторінок української поезії", писав якось М.. Лиходід. Він вважав, що за своєю громадянською потужністю і поетичною цільністю такі вірші В. Лісняка, як "Клятва" і "Україна", стоять поруч із "Словом про рідну матір" М.Рильського, "Похороном друга" П.Тичини і "Прометеєм" А.Малишка. Як і в кожного воїна, була в поета В.Лісняка жагуча мрія - дожити до Перемога, побачити рідний край вільним, обійняти кохану. 

Доля була милостива до поета: його мрія здійснилася! 16 лютого 1945 року він у листі до О. Ющенка повідомляє: "У мене та новина, що я ступив на землю нашого клятого ворога - гітлерівської Німеччини... Нехай понюхає фашистська німота, чим пахне війна!" А потім був травень 1945 року - і В. Лісняк писав знайомим листи, які закінчувалися словами: "У цей день радості обіймаюся і цілуюся з вами". А у вірші мріяв: Увійду в подвір'я 'я у військовій формі, З вусами густими, з шрамом на щоці... Для поета, який "із війни вернувся (а війна - не мати)", гомін праці на рідному полі звучав найвищою поезією. Не випадково перша книжка віршів В. Лісняка "Степові пісні", яка вийшла 1949 року під редакцією П.Тичини, починалася словами:  Гей, натхнення! На труд поспішай, Як спішать хлібороби у поле.

Образ натхненного хлібороба проходить через всю першу книжку, а точніше кажучи - через всю творчість В. Лісняка. Ліричний герой, як і поет, безмежно закоханий у степ і село. Не випадково книжки, що вийшли слідом за "Степовими піснями", мали назви -  "Люблю село", "Широкі простори", "Краса людська"...

Очевидно, лише В. Лісняк з його безпосередністю і залюбленістю в село з усіма його атрибутами міг написати в першому ж рядку оте полемічне "і рев телят". В його віршах, либонь, немає "мотивів" - усі вони про людину і землю. І ще - немає для В. Лісняка вищої поезії, ніж та, котру творять трудові люди. Поезія поля від того, Що ми тут працюєм, живем. Було б воно дике - про нього Ніхто не писав би поем.

Кажуть, у кожного поета, як у птаха, свій голос, своя пісня. У цьому плані пісня Василя Лісняка, либонь, зрідні жайворонковій - та ж відданість рідній "зеленій стороні", та ж закоханість у весну, в вітер, у простір, та ж щирість і невишуканість. Віршам поета, як звичай, притаманні легкість, простота, милозвучність.

Його кредо - правдивість поетичного слова. Поезія - це "чесне поле бою", - каже В. Лісняк. Його ідеал - це "найкраща у світі краса - вічно юна земля і людина". Саме любов'ю до людей проміняться кращі поезії нашого земляка. Вона була мовби другим талантом автора "Степових пісень". Загалом, творчий доробок В.Лісняка порівняно невеликий - це п'ять поетичних збірок, з яких одна - "Зоряний світанок" - побачила світ уже після смерті поета (11 листопада 1963 р.). Крім поетичних збірок, перу В. Лісняка належать книжка сільських картин "Уміння жити", нарис "Дорідні зерна", виданий окремою брошурою, низка прозових етюдів та фрагменти повісті "Земля-матінка". Звісно, ми погрішили б проти істини, коли б сказали, що все, написане В.Лісняком, однаково "кондиційне", що всі його твори витримали іспит часом. Як і більшість поетів його покоління, він не уник декларацій, віддав деяку данину "одописанню", іноді його віршам бракувало новизни. Та безперечно одне - Василь Лісняк сказав своє слово в українській поезії. І то вельми справедливо, що в шеститомнику української поетичної антології знайшлося місце й для нього. ...Якось в одному з віршів поет висловив мрії:  Гей ,  натхнення ! На  труд  поспішай, Як  спішать  хлібороби  у  поле, Хай  слова  «Боротьба  за  врожай», Як життя,  не  старіють  ніколи. Хай  вони  поетично  звучать У  газеті, у книзі, в  розмові ,- І  отут,  моя  пісне, трудись, Йди зі  мною в  майбутність  чудову. Будь із  тими, хто  сіє  і  жне, Хто  працює  для  рідного  краю…. ….Хлібороби  на  святі  врожаю Добрим  словом  згадають  мене. Нині в Запоріжжі працює бібліотека №3  імені В. Лісняка.  Ім'я поета носить обласна літературна премія. "Борозна - пряма стежка до щастя", - сказав колись В. Лісняк. Він закликав прокладати борозни, приорювати все, що віджило свій вік. Саме таким "орачем" - скромним і натхненним трудівником літературної ниви - був В. Лісняк. Борозна, прокладена ним на ниві української поезії та засіяна зерном його душі, колоситься. І хай колоситься довіку!Як одна хвилина пролетів час нашої  зустрічі, в тихому родинному колі,  згадали життєвий  шлях  поета, зачитували вірші  - Савченко С., Дібровський С., Кудряшов Д., Баушева А., Кишко Ю., Хвостик П.С., Голод Р.   Василь Андрійович  також  полюбляв  співати  тож  і ми  почули гарну пісню "Місяць на небі" у виконанні сестер Осадчої В.П. та Дмитренко О.П., які ще  навідь пам`ятають нашого поета, його сім`ю. В такій невимушеній атмосфері  ми ще за чашкою чаю довго сиділи згадуючи вірші В.Лісняка, та інших наших поетів, тихо лунали ще пісні, пригадали деякі історичні факти нашого села і з гарним  настроєм  ішовши  до-дому в голові кружляли  слова Лісняка:                                                   І тоді й через тисячу літ                                                   На своєму широкому полі                                                   Запримітять нащадки твій слід.