«Море - було його наскрізною лінією»

13  травня  в сільському  музеї  відбулася літературна  бесіда  з нагоди 110-річчя з дня  народження  українського  письменника, нашого земляка Михайла Денисовича Гайдабури. Зустріч  пройшла  в  невеликому  родинному  колі, на  гостини до місцевого музею  завітали жителі вул. Гайдабури і учасники самодіяльності Вербівського СБК, учні 6-8 класів з вчителями, працівники сільської ради. Затишну і родинну атмосферу створила бібліотекар Халявка  Надія і як завжди приготувала і пригостила всіх присутніх смачними пиріжками та запашним узваром. 
  В далекому 1909 році, на 13 травня,  в невеличкому степовому селі Вербове в сім'ї сільського коваля Дениса, з'явився на світ малюк Михайлик.  Вже з дитинства він втягнувся у важке селянське буття: зчаста наймитував, уже з малих літ навчився заробляти копійчину, а потім ще й допомагав батькові в кузні.  

Єдиною втіхою для нього стало навчання в місцевій початковій школі і, хто знає, як би склалася подальша його доля, коли б не буремні революційні часи.
   Ось й не дивина, що вже з юначих років Михайло заходився на громадській роботі: виступав у драмгуртку, завідував клубом, організував роботу бібліотеки. Як завбачали односельці, Гайдабура умів дуже гарно малювати, тому старші друзі порекомендували йому поступити на робіт-фак Київського художнього інституту. 

В Києві запорізький юнак навчався з 1928 по 1931 роки,  а  по закінченю інституту повернувся працювати у рідне село. Саме в Києві розгорілося ще одна мистецька пристрасть Михайла - письменництво,  перейшовши на прозу, він в 1929 році зумів надрукувати перший свій твір - в московському журналі «Батрак» з’явилося його перше оповідання «Межа». То вже потім були численні оповідання, нариси в тогочасних: районній, обласній, республіканській пресі.  Та  завжди, як  кажуть  у  народі, всі  дороги  ведуть  до дому,  до  рідної  хати, де  завжди  тебе  чекають.

Повернувшись додому, Михайло Гайдабура затявся працювати в місцевій школі, де намагався передати дітям любов до свого рідного краю, до степу широкого, безкрайнього, наче море. Всі цi почуття він, згодом, передасть на сторінках своїх оповідань, у нарисах та газетних публікаціях.

 Та незабаром, йому випала цікава життєва пригода, по закінченню навчань та утвердивсь в своєму селі, Михайло, як сумлінний прихильник соціалізму та революції записався, та відбув, на військову повинність. Йому випало служити на Балтійському флоті в період 1933-1935 років. Море, страшно, захопило юнака і вже все його подальше життя «Море - було його наскрізною лінією». Саме це море спасало його від голодної смерті , яка спіткала багатьох його односельців, коли він служив на флоті. Саме море відволікало його від важкої й неправдивої реальності. 

Демобілізувавшись, у 1935 році, Гайдабурда почав працювати в газеті політради Пологівської МТС, потім у гуляйпільській районній газеті, на посаді відповідального секретаря. А вже з 1939 року він став штатним пропагандистом райкому партії в Гуляйполі. Запорукою такого кар’єрного злету стала письменницька удача запорізького селянина. Адже в 1938 році здійснилася заповітна мрія письменника: у Києві вийшла в світ перша і, на жаль, остання прижиттєва книга оповідань «У морі». Тоді ж Михайла Гайдабуру прийняли до найбільшого письменницького кола-форуму республіки - він став першим у нашому краї членом Спілки письменників України.

   Письменник і журналіст Михайло Гайдабура «з головою пірнув» у письменницьку стезю, він зі ще більшим натхненням почав писати, проте більшість з написаного до нас так і не дійшло - було втрачене у полум’ї війни. Як тільки почалася військова кампанія Михайло Гайдабура пішов добровільно на фронт - на початку липня 1941 року.

Щойно почалася війна, офіцер флоту Михайло Гайдабура опинився на військовому кораблі Балтійського флоту. Командування запропонувало йому працювати у військовій газеті, та він відповів: “Писатиму, коли розіб’ємо фашистів”. І залишився на кораблі, спершу, політпрацівником на Балтфлоті, згодом воював у Севастополі.

Безстрашний син коваля не боявся перешкод, тому в часи війни своїм прикладом та відвагою дивував однополчан. Але так судилося, що під час оборони Севастополя, коли він командував підрозділом морської піхоти, на стику 1941 - 1942 років, в одному з боїв Михайло Гайдабура поліг смертю хоробрих.
   Опісля війни односельчани згадували та честували свого побратима. Його дружина та родина також опікувалися збереженням творчого доробку Михайла Галабурди. До того ж, творча натура батька передалася його нащадкам, так його син Валерій Гайдабурда став відомим українським мистецтвознавцем. І незважаючи на невеличкий літературний доробок - про нього пам’ятали й в письменницькому колі. Так 3 травня 1970 року, за рішенням Запорізької організації Спілки письменників України, ім’я письменника присвоєне Запорізькому обласному літературному об’єднанню.

Фото та  архівні  матеріали знаходяться в сільському  музеї який працює: 

 Понеділок- П'ятниця з 08.00 до 17.00   і запрошує всіх бажаючих  завітати і поринути в невеликий  екскурс   історії села Вербове.