«Пам'ять, стій! Зупинись на хвилинку.»

Гуде  подзвін і  не  дає  спокою  людській  пам'яті.  Бо  хіба  можна  забути  найдорожчу  тобі  людину – батька  чи  брата,  хіба  не  промайне  спогад про  друга  чи  далекого  родича, всіх,  хто  не  повернувся  з  війни.

28 жовтня 1944 го, рівно 75 років тому, Україна була визволена від нацизму. Із особливими почуттями жителі нашого села, як  певно і всієї нашої держави, відзначали цей пам'ятний день. Із радістю – за відвойоване право жити в незалежній державі, яка поступово, але впевнено рухається до Європи, з болем – за мільйонами загиблих на полях битв, з тривогою – за складне сьогодення.

Україна. Її безкрайні поля, зелені ліси і гори, блакитний Дніпро, все вразила пухлина фашистської чуми. Скільки українських хлопців і дівчат пішли на фронт, щоб захищати свою країну.  Визволення  України від  окупантів  ввібрало  в  себе  два  найсильніших людських  почуття:  невимовну  тугу про  тих,  хто  вже  ніколи  не  повернеться  з  бою.  Нема такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилася кров українських воїнів, де не проявилася їхня могутність і відвага, адже кожен знав, що він захисник рідної землі  та народу.  

Ми  не  залишилися  осторонь  цієї  дати. Мітинг  до Дня  визволення  України  від  нацистських  загарбників провели  у приміщенні Вербівського СБК.  На  мітинг  завітали  дітлахи, жителі села, голова ветеранської  спілки -  П.С. Хвостик,  голова сільської ради Л.М.Кравченко.

Згадали  989  жителів  села , які полягли в боях за Батьківщину в 1941-1945 роках.

 Згадали  1049  солдат, які лежать на  нашій вербівській  землі.  Сьогодні ми в  скорботі  схилили   низько голови перед пам’яттю людей різного віку – героїв  1939-45 років ,  героїв  інтернаціоналістів ,  героїв  Небесної сотні,  яких було вбито у мирний, цивілізований  час XX -  ХХІ століття.

Останнього солдата ще не поховано, останнього героя ще не названо. Народна мудрість говорить: «Герої живуть доти, доки про них пам’ятають».   Збережімо  в  пам’яті   подвиг нашого народу, наших земляків.

                     Спасибі Вам за птаха, що злетів

За дерево спасибі, за калину.

Спасибі Вам, що маємо батьків,

                    Спасибі Вам за мирну Україну!

Коло життя безкінечне, воно визначене часом, що стрімко і невпинно мчить і мчить уперед. Тож дай Боже розуму, терпіння і волі людям, щоб ніколи більше не було чути навіть ехо війни. А осінні  квіти  сьогодні  принесли  в пам'ять про  загиблих і дяку  за  мирне  життя.